«Страшний сон»
Гуляє вітер по подвір'ю,
І сонце світить, і пече,
І пестить кучеряві хмари,
Грайливо річечка тече.
Граючи сонячним промінням
Вона несе прозорі води,
Пташкам рослинам і тваринам,
Свою дарує прохолоду.
Я замилуюсь ненароком
Красою тою, що природа
Її щодня мені дарує
Й про все забувши вийду з дому.
А на подвір'ї шум і безлад,
Розкидано сміття усюди,
Димлять заводи і машини,
Бо збагнуть не можуть люди,
Що природа, то їх матір,
Та її не поважають.
А вона їх покарає,
Їй і так уже погано:
У річці нафтові відходи,
Несе вітер хмари диму,
Замість лісу лиш колоди,
Що везуть на лісопилку.
Птахи і звірі повтікали
Від мисливців всіх подалі.
Й сонця більше не побачиш -
Його закрили сажі хмари.
А навкруги лише будинки,
Заправки, фабрики заводи,
Немає жодної травинки,
Лише асфальтові дороги.
Закашлявся від диму того,
Лице закрила маска з сажі,
Умився я водою з хлором
Що гідна лише для параші.
Урбанізація крокує,
Затоптує ліси і гори,
Дороги стелить мов ті ковдри
На трави запашні у полі.
Серед міського того люду
Ходять модниці, мов пави.
Вони одягнуті у хутро,
Мені аж гидко від них стало.
Так і зацідив би по шапці,
Що бігала раніше в лісі.
Та бач, не можна – вони ж люди,
І не ведуть себе мов звірі.
Так зле мені давно не було
Мене аж знудило від цього.
Але на щастя я проснувся
І зрозумів, що це лиш сон.
